Источники романо-германского права.

Закон — це нормативно-правовий акт, який володіє вищою юридичною силою і приймається представницькими (законодавчими) органами державної влади в особливому порядку. Він регулює найбільш важливі суспільні відносини, наприклад права і обов'язки особи, відносини власності, устрій держави тощо. Закон приймається за особливою процедурою, яка має назву законодавчого процесу.
Конституція визначає основи політичного і економічного устрою, правотворчу компетенцію різних державних органів, структуру державних органів, проголошує основні права і обов'язки людини і громадянина. Зміст конституцій дозволяє говорити про них як про основу всієї правової системи держави, оскільки ряд їх норм є основоположним, не тільки конституційного, але й адміністративного, фінансового, цивільного, трудового та інших галузей права.
Конституційними визнаються закони, які регулюють основоположні сфери життєдіяльності держави і суспільства, тому, згідно із законодавством цих держав, за ними закріплюється вища юри-дична сила, прирівняна до конституції.
У романо-германській правовій сім'ї, окрім конституції і конституційних законів, розрізняють звичайні закони, які мають різновиди. У Франції, на відміну від інших держав, виділяються також у конституційному порядку програмні закони, що визначають цілі економічної і політичної діяльності держави. В Іспанії виділяються органічні закони, що регулюють питання, пов'язані з основними правами і свободами людини, а також основами виборчої системи, що передбачені Конституцією Іспанії1. В Італії виділяються спеціальні закони, які доповнюють існуючі кодекси, які регулюють різні сфери суспільних відносин.
Також серед законів розрізняють федеральні закони і федеральні конституційні закони (Росія), закони і органічні закони (Франція), конституційні, органічні і ординарні закони (Молдова, Румунія).
За своїм значенням у регулюванні різних суспільних відносин, що охоплюються цілими галузями права, за універсальним характером регулювання, і закріпленням основоположних принципів правового регулювання, серед законодавчих актів виділяються кодекси.
Одними з перших кодексів у сучасному їх розумінні були 5 кодексів (Цивільний, Торговий, Кримінальний, Цивільно-процесуальний і Кримінально-процесуальний), прийнятих у Франції з 1804 по 1810 pp. по основних галузях матеріального і процесуального права.
На сьогодні поняттям кодексу охоплюється зібрання норм права, який групує і виражає в систематизованому і послідовному вигляді та регулює окремі сторони суспільного життя.
Практично в усіх державах романо-германської правової сім'ї прийняті і діють цивільні (цивільні або торгові), кримінальні, цивільно-процесуальні, кримінально-процесуальні і деякі інші кодекси.
Серед джерел романо-германського права значна роль відводиться підзаконним актам: регламентам, президентським і урядовим декретам, декретам міністерств, адміністративним циркулярам та ін.
Зростання впливу та значення урядових й інших адміністративних актів позначається на урядовій нормотворчості, що отримала назву делегованого законодавства або регламентарної влади, ухвалення якого уповноважується парламентом при його офіційному контролі.
Згідно з Конституцією Франції 1958 p., акти делегованого законодавства — це акти Президента, Прем'єр-міністра, міністерств, відомств та ін. Усі питання, що не входять у галузь законодавчого регулювання, вирішуються в адміністративному порядку відповідними нормативно-правовими актами. Серед такого роду актів значну роль відіграють ордонанси. Вони є актами Ради міністрів — уряду Франції, — що видаються з дозволу парламенту. Вони направлені на впорядковування відносин, які в основному регулюються законодавством. Ордонанси підлягають затвердженню парламентом протягом певного строку, після чого вони набувають сили закону. їх зміна або скасування можливі лише за допомогою закону. Юридичної сили ордонанси набувають, згідно з конституцією, відразу ж після їх публікації, але втрачають ЇЇ, якщо законопроект про їх затвердження не внесений до парламенту до закінчення строку, указаного законом, що дозволив їх видання1.
До джерел романо-германського права належать і звичай. Його роль і значення як джерела права в правових системах різних держав романо-германського права неоднакові, відповідно існує декілька концепцій щодо його ролі і значення як джерела романо-германського права. Згідно з концепцією «соціологічного плану», звичай займає головне місце в системі джерел права. Уважається, що саме він є основою права. Згідно із цією концепцією, звичаї визначають способи застосування і розвитку закону законодавцями, суддями і доктринами (у Швейцарії і Німеччині закон і звичай вважаються одними з основних джерел права).
Існує і протилежна концепція, так звана «позитивістська школа», згідно з якою звичай відіграє незначну роль у системі джерел романо-германського права.
Загальні правові принципи вважаються джерелом права і в деяких інших країнах романо-германського права, наприклад в Іспанії. Зокрема в Конституції Іспанії закріплено: принцип законності; принцип, згідно з яким встановлюється і підтримується ієрархія нормативних актів; принцип відсутності зворотної сили у норм, що містять санкції, які не сприяють здійсненню особистих прав або обмежують їх і т. ін. Деякі загальні правові принципи, згідно з конституційним і цивільним законодавством Іспанії, визнаються як можливі джерела права2.
У системі джерел романо-германського права досить значне місце займає правова доктрина. Термін «доктрина» уживається в декількох значеннях: як учення, філософсько-правова теорія; як думка учених-юристів із тих чи інших питань, щодо суті і змісту різних юридичних актів, із питань правотворчості і правозастосу-вання; а також як наукові праці найбільш авторитетних дослідників у галузі держави і права; і, нарешті, як коментарі різних кодексів, окремих законів.
Саме доктрина створює словник і правові поняття, якими користується законодавча влада при здійсненні законотворчої діяльності. Незважаючи на те, що на сьогодні доктрина є допоміжним джерелом права, вона продовжує відігравати значну роль у процесі ухвалення і застосування законів, а також при тлумаченні права.
Завдяки розвитку міжнародних відносин та інтеграції в цій галузі великого значення для романо-германського права набувають міжнародно-правові акти як джерело права. У більшості держав, що належать до романо-германської правової сім і, визнається пріоритет норм міжнародних договорів та загальновизнаних норм і принципів міжнародного права перед національним законодавством, і не допускається укладення міжнародних договорів або приєднання до тих, норми яких не відповідають конституціям цих держав. Проте Конституція Португалії встановила виняток для цього принципу. Але такого роду норми є винятком із загального підходу — визнання верховної сили конституційних норм і непридатності актів, що їм суперечать.
Багато принципів і норм міжнародного права стосуються не тільки зовнішньополітичної сфери діяльності держав, але й деяких аспектів внутрідержавного життя, наприклад загальновизнані принципи і норми в галузі прав людини.
Таким чином, романо-германське право характеризується єдиною стрункою схемою системи джерел права. Разом із тим, ця обставина не виключає істотного переміщення акценту в цій системі на користь того чи іншого джерела права.

Найти похожие вопросы